Робота Саморозвиток

Правила розмовного етикету на прийомах високих гостей і ділових зустрічах

Пригадуєте, ми вже говорили, що до кожної зустрічі — байдуже, ділова вона чи суто приватна,— треба завчасно готуватись. І ось настав час прийому гостей, пора поспішати в аеропорт чи на залізничний вокзал. Кому їхати зустрічати? Дипломатичний протокол вимагає, щоб посадовий рівень зустрічаючих відповідав посадовому рівню тих, хто прибуває. Цей принцип зберігається й тоді, коли прибулі та господарі розміщуються по машинах.

Наше традиційне уявлення про почесне місце — попереду, біля водія, — не відповідає загальноприйнятим нормам. Шанованому гостю пропонують сісти на заднє сидіння. Застерігаю, гостя не варто просити посунутися (ця помилка трапляється найчастіше), просто господар сідає в машину ліворуч, поруч з прибулим. У головній машині обов’язково пропонують місце перекладачеві.

Члени делегації, зрозуміло, можуть обмінятися візитками. Але цього не роблять головні особи.

Дорогою гостям можна дати коротку інформацію про країну, місто, підприємство, звернути їхню увагу на особливості пейзажу, рельєфу, культурні пам’ятки, якщо такі є на маршруті. Коли під’їдете до приміщення, де розмістяться гості, то першими виходять супроводжуючі, відчиняють дверцята машини. Пропонують проходити до помешкання, уточнюють дальшу програму.

… Час ділової зустрічі. Гостей біля входу зустрічають працівники апарату, службовці, проводжають до кабінету чи іншого помешкання, де відбуватиметься бесіда. Господар, перша особа, вітає прибулих, стоячи посеред кабінету або йдучи їм назустріч. Щоб мати чітке уявлення як це слід робити, варто лише пригадати зустрічі керівниками держави іноземних гостей.

Зрозуміло, всі ці деталі, дрібниці треба знати, виконувати їх автоматично. Вони засвідчують загальну культуру людини, досвід спілкування, зрештою, відразу показують, чи часто ви вели переговори і на якому рівні.

Але визначальною складовою будь-якого візиту є і фахова, і водночас приємна розмова. Отож завчасу простудіюйте відповідні довідники з історії країни, ознайомтеся, бодай побіжно, з культурою народу. Не полінуйтесь вивчити рідною мовою гостя кілька «універсальних» приказок, віршів.

Сьогодні всі ми ще пам’ятаємо приїзд Дж. Буша, Президента США, до Києва, його промови. Проаналізуйте, в кожному виступі, в розмові віч-на-віч було посилання на глибоке, влучне слово Тараса Шевченка. Ци¬товані твори багато хто з наших співвітчизників чув уперше. Це був і вияв поваги до українського народу, це й свідчення сер¬йозного ставлення до поїздки в Україну.

Не завадить заздалегідь сконструювати модель розмови, продумати свої запитання й відповіді. Чому відповіді? Бо найдотепніший експромт той, що старанно продуманий. Треба враховувати, що бесіда із бізнесменом Японії вимагає іншого ритму, тональності, ніж з жителем Латинської Америки.

Бесіду можна розпочати із загальних, так званих «протокольних» фраз: як доїхали? чи задоволені запропонованою програмою? Загалом, про «природу-погоду».

Ініціатива в діловій розмові належить господарю, особі, котра приймає візит. Не забувайте: пауза, особливо затяжна, — ознака закінчення зустрічі.


Цілком закономірно, що можуть виникнути неясності. Дипломатичний етикет не тільки дозволяє, але й вимагає з’ясувати незрозумілі моменти. Взагалі, не варто за будь – яких обставин почуватися скутим. Одна з дипломатичних формул — краще зробити маленьку помилку, ніж намагатися її уникнути. Творцями формули були психологи, як і багатьох інших протокольних вимог. Допустивши якийсь огріх, людина, якщо не розгубиться, стає впевненою й не думає про дальші промахи.

Хочу поділитись маленькою «таємницею». Не раз зауважувала, що в людей, коли їм пропонують каву, з незрозумілих причин починають тремтіти руки. Від того чашка брязкотить до непристойності, постарайтеся трошки рідини надлити в блюдечко — і брязкіт припиниться. Але, здійснюючи цю «операцію», не облийте брюки сусіда.

Отож не соромтеся бути «розкутими», як зараз кажуть, а точніше — самими собою. Це дуже складно. Коли людина не може бути сама собою, вона стає або агресивною, або панібратською, а це неприпустимо. Треба навчитися поводитися рівно, доброзичливо. Особливо під час бесіди.

Важливий нюанс: будь – який документ, інформацію, що пропонуються під час візиту, треба відразу прочитати, а не відкладати «на потім». У тих паперах, можливо, є важливі відомості, не врахувавши які опісля стане неможливим сказати «…і мова та приємна» (розуміється — ділова, результативна).

Втім хочу — не хочу, примхи, вередливість у ділових стосунках залишають собі на згадку. Тому все, про що йдеться,— вимоги дипломатичного протоколу, котрий є «міжнародною ввічливістю».

Етикет не виключає при ділових зустрічах, дискусії право аргументовано відстоювати свої інтереси. Але це аж ніяк не означає, що можна брати співбесідника «за барки». Маю право так казати, бо була якось свідком, коли наш «бізнесмен», аналізуючи хід виконання ділової угоди, не маючи на оці конкретних справ, результатів, узяв іноземного партнера за лацкани піджака й добряче струсонув. Від такого «аргументу» бідний закордонець аж зубами клацнув, та за хвилину оговтався й спроквола мовив: «Пані Н., прошу пояснити пану Н., що цей піджак пошито на замовлення, і це дорого коштує. Але коли він так йому подобається, то я вже, де наше не пропадало, подарую…». Несподівана реакція на непристойність зняла напруження. На жаль, не переконана, що фірма зі світовим ім’ям захоче мати з нами справу. І це прикро. Партнерські стосунки з фірмою не просто потрібні, а необхідні.

Тому хочу попросити: у будь-якій ситуації слід утриматись від зайвої жестикуляції, надмірних емоцій. Не підходьте впритул до співрозмовника. Будьте стриманими і частіше усміхайтесь.

Проте увага! Трапляється, під час візиту вам пропонують розмову в «неофіційному порядку», просять дати «неофіційні відповіді», цей прийом використовують, щоб послабити пильність протилежної сторони (і як часто ми на нього «клюємо»!). Прикро, але не поодинокі випадки, коли, прийнявши презент, запрошення на закордонну поїздку, людина опісля терпить і особисті збитки, і завдає непоправної шкоди державі. А щодо авторитету, то в цій ситуації про нього нічого й мріяти. Варто про ці та інші прийоми пам’ятати, коли хочемо, щоб нас шанували в світі.

Розмова — це взаємна зацікавленість, кожна сторона прагне отримати якомога більше відомостей, переслідує свій інтерес, Отож неприпустимо зустрічі перетворювати на вікторину, коли один запитує, другий відповідає.

Та й довгі монологи ні до чого. Бесіда має принести задоволення всім учасникам зустрічі.

Часто запитують, пре що доречно, а про що не варто говорити. Відповідаю: про все, що корисно, цікаво, приємно співбесіднику і що не є державною таємницею (байдуже, науковою, економічною, політичною). Не говоріть неправду навіть у дрібницях. Краще ухилитись від теми, перевести, усміхаючись, розмову на інше. Пам’ятайте: маленька брехня породжує велику недовіру.

Коли розмова закінчилась, першим піднімається гість, відразу ж за ним господар, опісля інші співбесідники. Сподіваюсь, ви, раніше ніж залишити кабінет,поставите стілець, на якому сиділи, на місце, тобто поставите так, щоб його спинка торкалась краю столу.

Чимало ділових розмов, усних угод відбувається на різних прийомах. Але «прийом» — то вже інша тема.

Напишіть коментар